По сторінках шкільної історії

 

 "Народження другої школи - явище унікальне", - стверджує перший директор ЩШ № 2 Горовий В.І.

"... Другий середньої тридцять років! .. Невже вже тридцять! А як ніби це було недавно. За цей час дерева, посаджені першими учнями, вже виросли і постаріли; змужніли і розсіялися по всій земній кулі випускники школи. І вже за шкільними партами сидять діти тих перших учнів, які тридцять років тому несміливо входили під шкільні склепіння. А школа не старіє, а тільки мужніє і міцніє. Міцніє силою свого педколективу, славою своїх випускників.

 Народження і поява другої школи - явище унікальне.

70-ті роки ХХ століття ... Прекрасний час, коли щорічно в місті щось будувалося, відкривалося. На південному сході міста в чистому полі почалося велике будівництво багатоквартирних панельних будинків: 196 квартал. Але ми всі знаємо його під іншим ім'ям: Даманський. Коли в лютому місяці здавався перший будинок - а погода була вітряна, - хтось з будівельників сказав: «Дует, як на Даманском». Мався на увазі острів на Амурі і відомі події відбулися там. Так і став 196 квартал Даманський. За проектом забудови кожен квартал повинен був мати магазин, дитсадок, школу. І першою серед всіх будувалися пізніше на мікрорайонах шкіл стала наша друга.

Я працював директором ЗОШ № 12, а жив на 196 кварталі по вул. О.Вишни, будинок 5а. Перед будинком була велика майданчик, захаращена будматеріалами. Ніхто з жителів ще не знав, що тут буде.

..Осенью 1972 мене викликав завідувач міськвно Ільєнко Е.Т. і запропонував курирувати будівництво нової школи з подальшим призначенням директором. Я погодився. Він вручив мені креслення школи і побажав удачі. Пропозиція було привабливим, цікавим - я був молодий, хотілося зробити щось своє, незвичайне. А тут така удача! Середня школа № 12, в якій я починав працювати директором, була старою, зі своїми сформованими традиціями, з прекрасним педагогічним колективом. Вона стала для мене справжньою педагогічною школою, де я багато чому навчився. Назавжди залишилося в серці тепле і вдячне почуття до неї. Але я мріяв створити свою школу, сформувати свій колектив, встановити свої традиції. І ось така можливість мені надавалася!

Будівництво почалося восени 1972, а до зими вже стояла коробка будівлі. Будував школу трест «Крамжілстрой» СУ № 1. Я тісно спілкувався з робітниками: бригадирами мулярів, теслярів, штукатурів. Звертався з проханнями про зміну або додаванні чого-небудь. І жодна моя прохання не була відкинута. Мені завжди йшли назустріч.

Протягом весни і літа 1973 я займався придбанням у ОБЛСНАБ Донецька обладнання, меблів. Дещо купував і в Краматорську. Скрізь зустрічалися люди, які розуміють мої турботи і намагатися не відмовити в проханнях. А потім постало питання про комплектації школи вчителями. Мені була надана рідкісна можливість вибирати ... завучем у школу були спрямовані Рудь Є.Г. і Грязева Ж.А .: чудові люди, прекрасні фахівці, професіонали своєї справи. Я низько схиляю перед ними голову. Це багато в чому завдяки їм школа вистояла під натиском 2600 учнів. Жанна Олексіївна пізніше перейшла в іншу школу, а Олена Григорівна ще довго працювала, як лікар, тримаючи here на пульсі життя школи.

Організатором позакласної та позашкільної роботи була призначена Федяєва А.А. Як у цій маленькій жінці знаходилося так багато енергії скрізь встигнути і все зробити! Олександра Олексіївна, наша Сашенька, стала зачинателем і учасником всіх цікавих і добрих справ у школі. Вона була «брільянтіком», «живчиком» нашої другої школи.

Одним з цінних «придбань» для школи вважаю вчителя музики і співу Мухаева В.С. Це людина незвичайної доброти до дітей, фанатично відданий музиці. Саме завдяки йому школа наша стала співаючої. Жоден вечір не проходив без музичних виступів учнів. А який був хор! За один тільки рік Віктор Сергійович створив такий співочий колектив, який на щорічному огляді шкільних учнівських хорів посів перше місце. І так тривало і в наступні роки. Причому, на заняття хору не потрібно було «заганяти» учнів: достатньо було тільки одного оголошення про заняття хору в четвер, і учасники у повному складі були на репетиції. Як звучали пісні «День Перемоги», «Не крутите строкатий глобус». Був створений ще окремий хор хлопчиків. На вечорах, ранках дітям підспівували всі, починаючи з суворою Олени Григорівни і закінчуючи лаборантами і технічками.

Безумовно, школі з вчителями пощастило. Прийшли педагоги, які мають стаж роботи від 5 - 10 років і більше 15 років. Цей сплав дав дивовижний результат: друга середня владно, впевнено заявила про себе відразу. На перших же міських шкільних олімпіадах наші учні посіли призові місця. Місто було в подиві: що це за друга школа така. І пізніше по НВП ми обійшли вічного лідера СШ № 5 і забрали з їхніх рук перехідний Червоний прапор. У цьому заслуга вчителя НВП майора Федорова В.Ф., людини неспокійного серця, завжди спрямованого вперед, у майбутнє. Завдяки йому був створений кабінет НВП, своїми силами побудований стрілецький тир. Велику допомогу надав Василь Пилипович і в створенні кімнати бойової слави. До речі, така кімната з'явилася в нашому місті однією з перших не гірше, ніж в ЗОШ № 6, хоча там працював професіонал - художник Ноткин.

Перевіряти роботу серед юнаків з початкової військової підготовки приїжджали з ЦК КПРС і Генерального штабу СА і хлопці не осоромилися. Голова комісії, полковник, за роботу сказав усім велике спасибі. І скільки потім було комісій всяких і різних - не було жодного нарікання.

Мені б не хотілося когось особливо виділяти з учителів, а їх було 98 осіб. І це не тому, що я не пам'ятаю всіх або мені нічого сказати про них. Якби я задався метою писати книгу про школу, тоді інша справа. А це лише невеликі замітки про те, на жаль, уже далекому, прекрасному часу. Всі вчителі намагалися виконати роботу якнайкраще, був якийсь загальний азарт, ентузіазм. Було навіть суперництво, наприклад, в оформленні кабінету. Згадалося: раптом дізнаємося, що в ЗОШ № 35 почали клеїти шпалери в класах - вчителі відразу взяли це на замітку і незабаром з'явилися і у нас (спочатку початкові) класи, обклеєні шпалерами.

Друзі мої, товариші, люди добрі, як казала моя вчителька Вікторія Григорівна Танчук, ви зробили і робите велику справу, довівши своїм ставленням до праці, що навіть в не дуже хороших умовах можна творити добро, творчо ставитися до своєї справи, добиватися успіхів. Низький уклін Вам! "

СТРАШНИЙ ПЕРШИЙ КРОК І Праці Першого ШЛЯХ

"Це було славне час. Давно закінчилася війна. Наша країна піднялася з руїн. Міць держави, проявлена ​​у воєнні роки, все більше зміцнювалася. Будувалися фабрики, заводи, електростанції, лікарні, житлові будинки і, звичайно, школи. Демографічний сплеск післявоєнного часу тривав . Вже онуки солдатів Вітчизняної війни сідали за парти знову споруджуваних шкіл.

Так було і в нашому мікрорайоні, за яким зміцнилося ім'я «Даманський». Нарешті закінчилося будівництво школи № 2. Запросили вчителів, розподілили навчальні кабінети. Мені дісталося приводити в порядок хімічний кабінет. Голі стіни, будівельне сміття ... Меблі уже стояла: демонстраційний стіл, столи для учнів з пристроєм для підведення води і газу, витяжна шафа, шафи для хімічного посуду та реактивів. Все це давало наснагу і радувало. На вечорі, присвяченому здачі школи, ми дякували будівельників, але ... пізніше побачили, що поспішили з вдячністю. Багато недоробок, шлюбу. Лінолеум на підлогах незабаром здувся і зруйнувався, у витяжній шафі майже не було тяги, газ і воду до столів так і не підвели.

Ніяких комплектів реактивів і хімічного посуду ми не отримали. Але працювати потрібно ... І тому клич до учнів: «Несіть банки, флакони з під парфумів з притертими пробками, пляшки з-під ліків і інше». Діти і батьки відгукнулися і незабаром ми з лаборанткою зібрали ємності однієї форми і розміру для роздаткового матеріалу. А реактиви? .. Тут нескінченні походи в хімічну лабораторію наших шефів, в НІІПТ МАШ. Там виявилися чудові, чуйні люди. Перше, що вони подарували, був величезний портрет, написаний маслом, - портрет М.В.Ломоносова, який ми поставили на самому видному місці. Шефи виготовили прекрасну таблицю періодичної системи елементів Д. І. Менделєєва, давали багато реактивів і посуду, різні прилади, необхідні для роботи.

Дуже багато допомагали батьки. Виготовляли штативи для пробірок, прилади для демонстрації хімічних дослідів, таблиці, підноси. І вже до кінця навчального року ми проводили всі програмні лабораторні та практичні роботи.

Багато дітей захоплювалося хімією. Працювали факультативи для хлопців, які збираються вступати до університету, медичний і торговий інститути, де вступним іспитом була хімія. Члени хімічного гуртка жадали робити відкриття; з великим ентузіазмом готувалися і проводили вечори цікавої хімії, атеїстичні вечори; ходили в молодші класи показувати свої вміння, демонструючи «чудеса» хімії. Їх із захопленням брали маленькі глядачі.

У КВН, які часто влаштовувалися, обов'язково були присутні хімічні досліди, хімічні вікторини. Більшість хлопців навчалося з бажанням, радістю, займалися громадською роботою.

Як класний керівник я випустила три класи: в 1975, 1976 і в 1979 роках. Це були прекрасні хлопці і стали добрими, порядними людьми, хорошими спеціалістами: військовими, лікарями, вчителями, інженерами, кваліфікованими робітниками. З великою радістю я зустрічаюся з ними і бачу, що у них залишилися найтепліші спогади про нас, учителів, і роки, проведені в стінах школи ".

Федюшкін Надія Марківна, вчитель хімії

 І ось прийшов великий день

1 вересня 1973 - відкриття школи.

"Для вчителів, для багатьох сотень батьків, мешканців мікрорайону, селища, першачків цей день став незабиваемим.Откривалі нові школи і раніше, були хвилювання, вручалися символічні ключі, але такого не було. Уявіть собі одних тільки 2600 учнів, та їх батьків, жителів , гостей. Виходить значна картина. Школа ставала маяком, вогнищем знань, культури в районі міста, де не було ні клубу, ні кінотеатру, а вулиці були освітлені не все.

Голова виконкому Галь А.Я. привітав усіх з великою подією в житті міста, перерізав червону стрічку. Бригадир теслярів, орденоносець Сіренко Г.С. вручив символічний ключ від школи. Потім були промови ... І був запалений символічний факел знань, вогонь для якого був запалений від Вічного вогню і привезений на відкриття школи.

Коли я пишу ці рядки, мене охоплює почуття ностальгії про минуле і почуття гордості за школу, яку ми відкрили світу школярів тридцять років тому, за її вчителів, що роблять все для того, щоб ніколи друга середня не втратила свого обличчя.

А нашій школі щастить. Тому, що подальші директора Христинич С.А., Чабанова Л.Л. очолили цей колектив, зберігши і помноживши кращі традиції школи, високо тримають її прапор.

Нехай вогонь знань, запалений тридцять років тому 1 вересня 1973, завжди стукає у Ваше серце і зігріває його ".

Горовий В.І.

 "Рідна школа другого, рідний колектив, рідна сім'я

«Три кити» вчительського мого щастя.

Так, я була щаслива, йдучи з радістю в другу; де була моя улюблена робота, учні: різні і готові зрозуміти мене. У цьому шкільному будинку підтримувала мене і допомагала в скрутні хвилини вчительська дружна сім'я. А після уроків з радістю поверталася в сімейний будинок, де очікували надійні і розуміють без слів чоловік і два сини.

Дякуємо Всім, хто створював моє щастя: дітям, колегам, родині. Вони дали можливість жити і працювати з радістю протягом довгих років праці під "Другий школі".

Сидюк Розалія Прокопівна, вчитель англійської мови.

Спогад ІІ директор СШ № 2
Христинич Світлани Олександрівни
"1978 рік. Повернувшись з літньої відпустки на роботу в міськвно, я дізнаюся, що мені пропонують стати директором ЗОШ № 2. Я погодилася без довгих коливань. Колектив зустрів мене доброзичливо. Я знала, що в школі працює чимало знають, досвідчених і талановитих педагогів , імена яких були на слуху у місті.
Своє завдання я бачила в тому, щоб згрупувати навколо них більшу частину колективу, допомогти розвинути їх кращі ділові якості, підняти дух суперництва і взаємодопомоги.
Керівники школи: два заступника директора з навчальної частини (Рудь Є.Г. і Козирєва Є.І.) та організатор позакласної роботи (Федяєва А.А.) - стали моїми однодумцями і вірними помічниками. Головними принципами наших взаємин з колективом були відкритість, довіра, колегіальність у вирішенні спірних питань: розподіл річної педагогічного навантаження, класного керівництва та ін. Нам вдалося створити в колективі атмосферу творчого піднесення, бажання працювати в повну силу, показати себе з кращого боку.
Адміністрація школи всіляко підтримувала нові форми і методи роботи з учнями, проведення різних диспутів, семінарів, конкурсів як на уроках, так і в позаурочний час. Скільки ентузіазму проявляли самі вчителі в оформленні навчальних кабінетів і поповненні їх необхідним дидактичним матеріалом! Все це сприяло авторитету школи. Кращі вчителі школи стали керівниками міських методичних об'єднань: Квасенко М.М. і Чехлань В.Я. (Початкові класи), Ільченко Р.С. (Російська мова і література), Бойко Р.А. (Географія), Богданова С.І. (Історія).
Мікрорайон школи був у той час одним з найбільш неблагополучних: більша частина його жителів була переселена з напіврозвалених халуп Коксостроя, де переважна населення становили цигани та багатодітні малозабезпечені сім'ї. Тому однією з першочерговим завдань адміністрація школи бачила в тому, щоб залучити дітей до школи не тільки уроками, а зробити її центром дозвілля учнів, їх другим домом. У школі був створений «Клуб вихідного дня». У ньому працювали вчителі фізвиховання, музики, образотворчого за графіком. Школа працювала тоді в дві повні зміни і останній урок другої зміни закінчувався пізно ввечері о 19:30 год, тому можливості для позакласної роботи з дітьми були дуже обмежені через відсутність кабінетів.
Зручним виявилося вчителям-предметникам, класним керівникам для роботи гуртків, підготовки та проведення свят, КВК, конкурсів використовувати «Клуб вихідного дня». Душею «Клубу ...» була, звичайно, Федяєва А.А. Цю маленьку тендітну енергійну жінку знає майже кожен житель мікрорайону. Завдяки її невсипущому увазі до неблагополучним сім'ям, небайдужості до долі дітей вдалося врятувати багатьох підлітків від в'язниці, наркоманії, пияцтва.
Скільки теплих щирих слів подяки можна почути на вечорах зустрічі з колишніми випускниками на адресу Олександри Олексіївни! Її пам'ятають не тільки «важкі підлітки», а й ті, чиї таланти і здібності вперше проявилися на шкільній сцені в якості юних акторів, співаків, ведучих різних ігор і програм, КВН, концертів і конкурсів. Завдяки її зусиллям двері в недільний день були завжди відкриті для дітей. Вони радісно бігли і на дискотеку, і в спортивний зал.
Нещодавно зустрівшись з Олександрою Олексіївною на шкільному вечорі з випускниками, ми одночасно подумали про те, як впевнено тримаються на сцені сучасні діти, як уміло поводяться з мікрофоном (і він працює безвідмовно!). Їм не проходиться плутатися в незліченних проводах, Підперізує всю сцену, щоб дістатися до мікрофону і прохрипіти щось. Як було колись.
А скільки довелося затратити зусиль, щоб змусити працювати шкільний радіовузол і просто забезпечити музичне оформлення будь-якого заходу. І тут неможливо не згадати добрим словом наших шефів - НІІПТ МАШ. Вони завжди з належною розуміння ставилися до потреб школи. Досить сказати, що щорічний ремонт школи проводився абсолютно безкоштовно для міськвно. Цим не могла похвалитися жодна школа. Профком НІІПТ Маша виділяв для потребуючих дітей безкоштовні путівки на оздоровлення.
Для оформлення актового залу була виготовлена ​​одяг для сцени і придбані крісла, за нашими ескізами були виготовлені кашпо для квітів. Для оформлення коридорів і рекреацій школи були виділені матеріали на виготовлення планшетів, які і зараз ще можна побачити в школі. Спільними зусиллями вчителів та учнів кабінети і коридори школи стали затишними і красивими. А найголовнішим подарунком школі від шефів було, звичайно, виготовлення мозаїчних підлог на всіх поверхах школи.
Аварійний стан статі було відомо давно міськвиконкому, але через відсутність коштів капітальний ремонт у вигляді заміни плитки, лінолеуму не давав ніяких результатів. Через 1 - 2 місяці після ремонту вигляд підлоги був невтішним.
Коли мене запитують про найяскравіші моменти з життя школи, мені пригадуються два таких події. Перше - це отримання першої в історії школи золотої медалі Голофаєвої Ольгою, яка зараз працює в нашій школі вчителем математики. Це був серйозний успіх, наближення до елітних школах міста. З тих пір золоті медалі у нас були щороку.
Друга подія - виготовлення підлог. Воно було результатом наполегливої ​​роз'яснювальної роботи з шефами, яких вдалося переконати в доцільності і подальшої окупності витрат на проведення таких робіт. І ось, коли ремонт підлог був завершений, я була настільки щаслива, що не могла приховати свого хвилювання і на очах вчителів пустилася в танок по коридору, голосно протоптав каблучками і не приховуючи сліз радості ". Воспомітанія вчителя початкових класів -
Мощанец Лідії Миколаївни
"Найвище призначення людини на Землі - ростити майбутні покоління. І я щаслива, що присвятила своє життя служінню людям. Хіба минуло 30 років ?! Ні! Це, здається, було вчора. Молодий, енергійний, повний творчого запалу колектив на чолі з директором Горовим В.І. відкрив двері нової школи. Все було нам по плечу! Ми створювали нові кабінети, прикрашали коридори, садили дерева навколо школи. І все більше любили її - нашу другу!
А як ми співали! Їздили на огляди до Донецька, завойовували перші місця, проводили КВК, «вогники», спільні концерти, екскурсії. Наші гарячі молоді серця билися в унісон, це був один організм! Ми раділи і засмучувалися разом, як велика і дружна сім'я. Наші традиції підхоплювали шукають, прагнуть до нових висот. І живе, творить, творить нині моя друга школа "!

Завуч з виховної роботи
Федяєва Олександра Олексіївна

"Що найбільше запам'яталося за 20 років роботи? Важко сказати. Насамперед люди, з якими працювала. Прекрасні майстри своєї справи Богданова С.І., Мухаев В.С., Ільченко Р.С., Бєлай Т.К., Шкільна С.І., Білоброва С.Г., Дудченко С.П. Та хіба можна всіх перелічити, якщо перші роки педколектив налічував більше сотні педагогів.

Мені пощастило працювати з чудовими директорами та їх заступниками Горовим В.І., Рудь О.Г., Христинич С.А., Козаревой Е.Ф., Чабанова Л.Л. і Потапенко Г.А. І, звичайно ж, запам'яталися діти: здібні й менш здібні, слухняні і неслухняні.

За 20 років їх пройшло через моє серце багато. Завжди хотілося, щоб їм супроводжувала удача, щоб на їхньому життєвому шляху зустрічалося більше добрих справедливих людей, щоб самі вони навчилися поважати і цінувати людину. Ми вчили своїх хлопців бути чесними, чуйними, чуйними, вчили любити свою Батьківщину і свій народ.